Аргентинець Вальтер Астрада почав свою кар"єру фотографа 1996 році у газеті "Нація"(La Naciоn). У 1999 році він, в рамках власного проекту, розпочав мандрівку країнами Латинської Америки (Бразилія, Чілі, Болівія та Перу). Тоді він приєднався до The Associated Press, пізніше - працював на агенство AP, для якого висвітлював падіння режиму аргентинського президента Фернандо де ла Руа.
Впродовж 2003-го він працює фрілансером у Буенос-Айресі та Мадриді. Пізніше знову приєднується до агенства AP і знімає падіння режиму президента Жана-Бертрана Арістіда на Гіїті, сезон ураганів, виборчі перегони у країнах карибського басейну. З 2005 до 2006 Астрада працює на агенство Франс-Пресс (Agence France Presse). Наразі він проживає й працює у Індії.
Її називають жінкою, яка робить революцію в себе на Батьківщині -- в Узбекистані. Тоді як світ нагороджує її всіма можливими преміями миру, президент Узбекистану Карімов публічно заявляє, що знайде спосіб "як закрити їй рота".
11 лютого 2010 року, о 14.00 в залі Культурно -мистецького центру НаУКМА (вул.Іллінська, 9, ІV корпус) відбудеться лекція Тамари Чикунової - відомої правозахисниці з Узбекистану. Завдяки її діяльності 1 січня 2008 в цій країні було скасовано смертну кару.
Після скасування смертної кари в Узбекистані 2008 р. Чикунова не припинила своєї діяльності: з того часу вона домагається оприлюднення даних щодо розстрілів та місць поховання всіх страчених в Узбекистані за роки незалежності, а також перегляду справ колишніх «смертників», зізнання з яких було отримано в результаті застосування тортур.
Наразі вона бере активну участь у найрізноманітніших міжнародних конференціях та проектах, присвячених темі прав людини. Веде постійну співпрацю з Комітетом ООН з прав людини, а також ефективно співпрацює з міжнародними правозахисними організаціями: Amnesty International, MurderVictimsFamiliesforReconciliation (USA), CommunityofSaint’Egidio, HumanRightsLeague, OSCE/ODIHR, Human Rights Watch.
Одна з моїх знайомих в Києві - колишня бібліотекарка(книги їй дістались під час розформування бібліотеки), а нині живе на вулиці й жебракує. Нести такі книги на макулатуру, як вона сама каже, - гріх. Тож попросила знайти покупця.
Можливо комусь із вас потрібна Велика медична енциклопедія (в 35 томах + додатковий том + вказівники + 3 щорічника).
Вихідні дані видання:
Издательство: Государственное издательство медицинской литературы, 1956 г. Твердый переплет, 22512 стр. Тираж: 75000 экз. Формат: 70x108/16 (~170х260 мм)
Редактор:А. Бакулев
Просить не так вже й багато як за такий об"єм - 1000 грн, але готова поступитися. Якби був лікарем - обов"язково купив би.
"В каждом человеке есть два танцора: правое и левое. Один танцор - правое, другой - левое. Два легких танцора. Два легких. Правое легкое и левое. В каждом человеке два танцора - его правое и левое легкое. Легкие танцуют, и человек получает кислород. Если взять лопату, ударить по груди человека в районе легких, то танцы прекратятся. Легкие не танцуют, кислород прекращает поступать"
Кілька днів тому я накінець-то подивився останню відео-роботу російського театрального режисера Івана Вирипаєва з дивною назвою "Кислород". Якщо ви чекаєте на сеанс критики чи дифирамбів на адресу режиера, то не дочекаєтесь. Не вмію я, навіть з огляду на вимоги професії, писати про кіно чи музику. можу лишень сказати, що "Кислород" - це фільм нового покоління, фільм, аналогів якому я не бачив ані у вітчизняному, ані в закордонному кінематографі. Десять мегакльових життєвих ліній об"єднані у єдину романтичну кіноісторію, розказаних сучасною мовою, що, насичуючи повітря любов'ю, змушує серце битися частіше, легені - дихати якомога глибше й чистіше. А чистий кисень, як відомо, компенсує дефіцит життєво важливої енергії, заспокоює нервову систему, сприяє відновленню сил і поліпшує загальний настрій.
У відповідь на мій попередній пост гер Нестор Невідомий прислав у коментах прецікаве інтерв"ю із сторінок "Дзеркала тижня".
Головний герой - Йосиф Зісельс — громадський діяч, віце-президент Конгресу національних громад України, голова Вааду України (Асоціації єврейських організацій і спільнот) колишній радянський політв’язень — відомий широкому загалу в Україні і за кордоном тим, що, не оминаючи складних історичних тем, націлений перш за все на конструктив. Тобто на пошук виходу зі складних ситуацій у міжетнічних відносинах і творення стратегії відносин мирних та взаємодоповнюючих. Передумови такої стратегії пан Зісельс окреслив ще під час ув’язнення в радянських концтаборах, де взаємодіяв із політв’язнями різних національностей, та в Раді національностей Народного руху України, яку очолював наприкінці 1980-х.
— Пане Йосифе, ви — один із небагатьох єврейських лідерів, які не засудили присудження Романові Шухевичу звання Героя України. При цьому, правда, підкреслили під час зустрічі з президентом України, що «нагородження Шухевича викликало неоднозначну реакцію в деяких соціальних і релігійних групах».
Сьогоднішній вечір пройшов під знаком облаштування житла для бравих психоПАМІДОРІВ. Троє отримали по однокімнатному вазону, а ще четверо - ділять між собою два двокімнатних.
А шо ви матюгаєтесь? Ви шо, думали, що на житло в Києві може претендувати нормальна людина?? Ню-ню...))) Тільки що й претендувати.... Зато мої Памідори ростуть і пахнуть(афігєнно, кстаті) в персональних банках))))
Ось і прийшов час нових світлин. Ми вже підросли, викинули по кілька нових листочків й трішки змінили колір. Ми стали теплішими й яскравішими))) Ось такими:
Писати нічого не хочеться. Та ви й так все знаєте, тому ось кілька фото зі святкування НР. Не знаю, чи то правда, але дехто каже, що момент Нового року ми провтикали... ХЗ чи то правда, але те, що куранти не били, я помітив. І Ющ триндіти закінчив, а Янек продовжував. Але тоді в нас уже не було шампана...Так що - таки ХЗ))) В крайньому випадку - якщо й провтикали, то прийшов він гладко й ніжно, як гарно змазана клізма))))
Кадр із фільму Івана Вирипаєва "Ейфорія". Головна героїня - Віра у виконанні Поліни Агурєєвої
Не спав усю ніч, зайшов о п"ятій на ХБ, а тут глухо як в підбитому тАнку. Думав - зранку буде Ж...Нє, вона не прийшла, натомість з"явився скажено радісний настрій. А почалося все з Бреґовіча. Кльова в нього все-таки музика. йдеш на роботу й підтанцьовуєш. Ну то й що, що хтось дивлиться на тебе як на повного дибіла(ще б пак - в понеділок з самісінького, курва, ранку йти й танцювати дорогою на роботу). Все одно знайдеться людина, яка гляне й посміхнеться...
Але то не сам Бреґовіч. На ескалаторі, що підніма людей з підвалу на Інститутську переді мною стояли троє людей...Нє, не так... На тому ж таки ескалаторі три руки тримали трьох людей...О! Десь так, як і хотів...Ну, людей було не троє. а значно більше, але я звернув увагу лише на тих, хто був найближче. Так от. Я стояв у них за спинами й милувався їх руками. Ґоранів "Єремія" гатив по вухах жорсткими Балканами, а я не міг відірвати погляд. Аж раптом - осяяло! По тому, як вони тримаються за поручень, можна майже точно вгадати настрІй людини!
Найближча рука в чорній шкіряній рукавичці мужньо, по-чоловічому, стискалась в кулак. Читать дальше...
Чвалаючи дорогою додому я намагався оминати здоровенні калюжі, які "сотворила" нам природа, піднявши за добу температуру на цілих 20С! Проте, замість вийти сухим з води, я ставав усе мокрішим, стаючи замість однієї баюри в дві, а то й три. "До сраки таку зиму з її снігом", - подумалось раптом. Чомусь захотілось думати ще й ще, і обов"язково - в "срачиному" руслі. Проте щось сталося... Ні, навіть не так - раптом щось в зародку забило своїми децибелами усі думки. Спочатку десь далеко, а потім - з кожним кроком все ближче й ближче лунала психоделічна якась мелодія з елементами готики. Відкіля вона тільки знайшлася в моїх черепних бебехах.
Мозок почав закипати. Я розумів, що ця мелодія - відлуння давніх часів. Аж раптом... Так, ось воно!!! Я почав підспівувати текст і згадав!
Дикий сон мені щоночі сниться, -
Я скрипаль в пивниці "Мон амі".
Награю гостям такого "Гриця",
Що й ніхто ніколи не умів...
Не впевнений, що текст - правильний, а не інтелектуальний продукт переспівника, але то було воно. Точніше - вона! Банита Байда!!!
Якщо хто про нього не чув - послухайте, як знайдете десь. Цей гурт був одним з перших в Україні, хто заграв готчний рок українського штибу. Це було в далекому 1989-у році... Піонерами цього напрямку стали гітарист Тарас Бойко(також співав), клавішник Віктор "Бакс" Недоступ (Лапкін), гітарист Віталій Климов, барабанщик Микола Родіонов, скрипаль Віктор Крисько ("Ер. Джаз") та відомий сьогодні широкому загалу басист-вокаліст Дмитро Добрий-Вечір(нині - фронтмен гурту "Вій")
Може - то вплив ядовитого туману, який виліз із прорваної вчора батареї??(Да, кста - можете порадуватись - батарею вчора таки прорвало, мать її нишком. Напишу про це іншим разом)
Пролосили написати про курящіх развратних тьолок - не можу. Ну відкіля я їх знаю. Не чув і не бачив. Ви краще про моїх сусідів почитайте під катом. а поки що, як полагаїцця - картинка для затравки)))
Пам’ятаю, як був малим – років може п’ять чи навіть чотири(та й в три) – задрочував свою бабцю до стану шальоного сказу питаннями. Знати хотів усе, про все і якнайбільше. Втім – моя поведінка – не виняток. Так робили і роблять більшість із дітей. Проте не про них зараз мова. Моя бабця знала усе. Про це я вже писав ось тут. Хотілося знати більше неї, але не завжди вдавалося – моя штаб-квартира знаходилася у не зовсім зручному для спостережень місці.
Зараз, з висоти старої колокольні, здається, що ті питання були дурними як я сам, а ще – пеньок від старої грушки, що стояв у бабиному городі. Можна було спитатися щось розумніше. От, наприклад, про який-небудь вічний двигун. Але й то – дурне. От не знаю про що запитався б… А ви б про що хотіли запитати, припустімо, 150-річну людину?
Уже постучались на небеса, накачались текилой. Буквально проводили себя в последний путь, а ты и на море-то не побывал? Не знал, что на небесах никуда без этого? Пойми, на небесах только и говорят, что о море… Как оно бесконечно прекрасно, о закате, который они видели, о том, как солнце, погружаясь в волны, стало алым как кровь. И почувствовали, что море впитало энергию светила в себя, и солнце было укрощено. И огонь уже догорал в глубине… А ты? Что ты им скажешь? Ведь ты ни разу не был на море… Там, на верху, тебя окрестят лохом!
Якби Inspiration була відкритою, я б це запостив туди. а так - ось вам))) Жирніших речей ніж в цього "вирізалкіна" я ще не бачив. Мені здається, що все, що має префікс "контемпорарі" поруч з Пітером Калісеном ховається в сраку. навіть не зважаючи що там при всій теплоті є два недоліки - тіснота й страшений сморід.
«Пейзажка», яка нещодавно перебувала в центрі чи не найбільшого забудованого скандалу не те, що столиці – України, перемінилася. З допомогою архітектора Костянтина Скретуцького її оркупували казкові коти-стоноги, слони та велетенські горобці. Відтепер діти та дорослі мають змогу відпочити прямо в пащах тварин
Благоустроєм скверу, де раніше був пустир, на який свого часу накинули око «природолюби» з високих кабінетів МЗС, займався відомий міський скульптор Костянтин Скретуцький, автор скульптур їжачка у тумані, літаючої корови, кота з одноразових вилок і ще з доброго десятка інших. Кошти на облаштування території збирали мешканці прилеглих будинків. Ті самі люди, які ще півроку тому ламали будівельні паркани, захищали від зрубування височенні дерева, одним словом, - робили все аби Пейзажна алея не перетворилася в «сліпу», завдяки умілим будбригадам МЗС.
Обозреватель
ШоуОбоз
Гороскоп
АвтоОбоз
Карта Украины
КиноОбоз
ВидеоОбоз
СпортОбоз
Погода
Кияни
МузОбоз
ФайлОбоз
Мобильник
Путешествия
Воплів і матюків: 15
Одна з моїх знайомих в Києві - колишня бібліотекарка(книги їй дістались під час розформування бібліотеки), а нині живе на вулиці й жебракує. Нести такі книги на макулатуру, як вона сама каже, - гріх. Тож попросила знайти покупця.
"В каждом человеке есть два танцора: правое и левое. Один танцор - правое, другой - левое. Два легких танцора. Два легких. Правое легкое и левое. В каждом человеке два танцора - его правое и левое легкое. Легкие танцуют, и человек получает кислород. Если взять лопату, ударить по груди человека в районе легких, то танцы прекратятся. 
yozhik в друзья
